Православний Мараморош

Особливо виділені церковним Уставом декілька днів в році для посиленої молитви про спочилих православних християн і, зокрема, субота перед М'ясопусною Неділею. Цього дня віруючі закликаються як би забути самих себе і, скоротивши до мінімуму спогади про святих угодників Божих, в посиленій і помноженій молитві про померлих непрославлених членів Церкви, рідних і чужих, тих що знаємо і не знаємо, різного віку і положення, всіх часів і народів, взагалі всіх раніше почилих в православній вірі - явити повною мірою свою до них братську любов.

У нас часто дивляться на поминальні суботи як на дні, призначені головним чином для поминання наших родичів і друзів. Любов до близьких і витікаюча звідси потреба особливо старанно і часто молитися про них, як природні і сповна зрозумілі, похваляються і заохочуються святою Церквою. Але, "якщо ви любитимете тих, що люблять вас, яка вам винагорода?...бо й грішники тих, що люблять їх, люблять... І якщо ви вітаєте лише братів ваших, що особливого робите? Чи не також поступають і язичники?" (Мф. 5, 46-47; Лк. 6,32). Крім того, при такому порядку, коли кожен молився б лише про своїх, молитва за улюблених родичів наших і друзів і за нас самих продовжилася б лише протягом декількох років або десятиліть після кончини, лише до тих пір, поки живі і не забули ще покійних ті, що знали і любили їх, - а далі нікому вже було б поминати їх. А за тих, хто не має родичів і друзів, зовсім не було б молитви після їх смерті. Тому Свята Церква, надаючи нам дуже багато слушних моментів до молитви про наших близьких, дорогих почилих і до поминання їх по іменах, в той же час в своїх заупокійних піснеспівах і молитвах постійно повчає нас одночасно благати Господа і за спокій всіх рабів Божих померлих. Цим вона нагадує нам, що окрім любимих наших родичів і друзів у нас ще є безліч братів і сестер у Христі, яких ми повинні любити, навіть якщо їх і не бачили, про яких, навіть і не знаючи їх імен, ми повинні молитися. Так встановлює вона і прагне підтримати такий порядок, за яким молитва про кожного православного християнина невпинно возноситиметься навіть і тоді, коли не залишиться в живих нікого, хто особисто знав його, коли забудеться на землі ім'я його, - молитва про нього невпинно возноситиметься до кінця віків.

"Якою мірою міряєте, такою і вам мірятимуть" (Мф. 7, 2), - сказав Спаситель. Тому тих, хто поминає покійних, згадає Господь, згадають і люди після відходу їх з цього світу. Велика втіха і велика винагорода тому, хто ближнього рятує від тимчасового нещастя, але набагато більша винагорода і більша втіха чекає того, хто своїми молитвами допоможе покійному ближньому отримати пробачення гріхів і перейти з пекельних темниць в світлі блаженні обителі. Святитель Афанасій Великий так сказав про це: "Той, хто робить приношення за спочилих, отримує винагороду від Бога, бо виявляє любов до ближнього, як і повелено, і заповідано про це. Помазуючи когось миром, він і сам виділяє пахощі. Ті ж, хто не виконує цієї заповіді, будуть засуджені до Другого Пришестя Христова. Приношенні, яке буває за покійних, доставляє їм користь, як говорять божественні отці, і особливо тим, хто зробив хоч яке-небудь мале добро при своєму житті. Якщо навіть і мають вони багато гріхів проти цнотливості, говорить Божественне Писання, то Божа любов до людини набагато перемагає. Якщо виявиться рівна вага добра і мерзенності, - перемагає любов до людини. Якщо ж і злегка переважує зло, - знову пересилює благо".

В суботу м'ясопустну 6 лютого Високопреосвященнійший архієпископ Хустський і Виноградівський Марк відправив заупокійну Божественну літургію і Велику панахиду в храмі на честь "Нерукотворного образу Господа нашого Іісуса Христа" на території єпархіального комплексу. Владиці співслужили єпископ Мефодій (Петровцій) і секретар єпархії архімандрит Алексій (Бринчак). Увечері напередодні Владика Марк також молився за вечірнім богослужінням.

Заупокійні богослужіння Великого посту 27 лютого, 6 і 13 березня (2, 3, і 4-я суботи Великого посту) архієпископ Марк також традиційно відправить в храмі єпархіального комплексу.